Минулий тиждень був для України обнадійливим: «бавовна» в Криму, руйнування останнього мосту, через який херсонське угруповання ворога на правому березі Дніпра забезпечувалося паливом, зброєю та боєприпасами, локальні успіхи на фронті.

росія продовжувала масований ракетний терор проти мирних українських міст. На інформаційному фронті окупанти намагалися навіть перейти у контрнаступ, використавши скандальний звіт Amnesty International.

Удар по російських «духовних скрепах»

Після тимчасової окупації Криму путінський режим провів масовану інформаційну кампанію, намалювавши пасторальну картину в рамі російських «духовних скреп»: півострів, який повернувся до «матінки росії», є чудовим, безпечним і комфортним курортом – таким собі, своєрідним «Баунті» по-російськи.

Кремль також намагався створити міцний політичний фундамент російської влади. До тимчасово окупованого Криму, за інформацією української розвідки, переселили біля 1 млн. російських громадян, значна частина яких є військовослужбовцями, силовиками, прокурорами, співробітниками спецслужб та членами їхніх сімей.

9 серпня ідилічна картинка була вмить зруйнована, а фундамент дав перші тріщини.

Не будемо зараз аналізувати, в результаті чого сталася така «прикра» для російського агресора подія, – ракетних ударів ЗСУ, використання дронів, диверсій української ССО, або, прости Господи, одночасного порушення правил протипожежної безпеки біля розташованих у зовсім різних місцях військових баз.

І український Генштаб, і російські окупанти дивним чином зійшлися на одній думці: причина вибухів – це паління в недозволених місцях.

Чим керувався агресор – зрозуміло. Визнати, що вибухи є наслідком ракетних ударів ЗСУ або дій українських сил спеціальних операцій, – це перед усім світом розписатися в безсиллі російської ППО або недолугості системи охорони.

Український Генштаб скромно промовчав про участь ЗСУ у цій феєричній події. Напевне, їм видніше.

Краще проаналізуємо наслідки цих вибухів. Головний удар по росії був завданий у площині суспільної свідомості та так званих російських «духовних скреп».

Вибухи «зламали» глибинні смисли та наративи кремлівської пропаганди. Вони довели в режимі телевізійної картинки – росія веде таки справжню війну, а не якусь там далеку спецоперацію. Війна прийшла до росіян дуже гучно та наочно, спричинивши масову паніку на пляжах та багатокілометрові корки перед Керченським мостом.

Події в Новофедорівці мають і суто військовий вимір. Вибухи на об’єктах агресора наочно підтвердили: ані системи ППО, ані антидиверсійні підрозділи не спроможні забезпечити безпеку військових баз окупантів. Щоб там не казало російське військове керівництво про порушення правил протипожежної безпеки.

Було знищено щонайменше 9 російських бойових літаків, 6 гвинтокрилів, а також засоби ППО, загинули десятки льотчиків, авіаінженерів та техніків. 43-й морський штурмовий авіаційний полк чф рф припинив своє існування як бойова одиниця, що суттєво послабило авіаційне угруповання агресора.

У рашистів посилюється відчуття незахищеності та усвідомлення того, що в Україні йде справжня війна, яка може прийти на територію росії.

Поступово створюються передумови для завоювання українськими військово-повітряними силами переваги в повітрі, а отже передумови для проведення успішного контрнаступу.

Скандальний звіт Amnesty International

Одночасно росія здійснила спробу контрнаступу на інформаційному фронті, використавши для цього звіт відомої правозахисної організації Amnesty International.

До цього російська пропаганда просувала свої наративи через маловідомі, «жовті» чи куплені мас-медіа, використовуючи їх для первинного вкиду інформації. Потім відбувалася суспільна легітимація дезінформаційних матеріалів у більш солідних та відомих ЗМІ.

У так званому звіті Amnesty International йдеться про порушення міжнародного гуманітарного права лише Україною. В ньому немає жодного слова про російські військові злочини. Це справжній подарунок для кремлівських пропагандистів, яким залишилося лише розповсюджувати цей звіт і коментарі оплачуваних експертів та підігрівати інтерес до цієї теми.

В Україні звіт Amnesty International викликав справжнє та справедливе обурення у громадянському суспільстві, про що вже писала Kyiv Post. З посади керівника українського офісу організації звільнилася Оксана Покальчук. Вона заявила, що підготовкою звіту займалася спеціальна команда департаменту розслідувань Amnesty International, а її та весь український колектив відсунили від підготовки документу. До речі, після публікації скандального матеріалу число донорів організації стало зменшуватись по всьому світу. Також про своє звільнення заявило декілька знакових фігур організації.

Не менше обурення позиція Amnesty International викликала і в української влади. На Банковій під головуванням глави держави навіть провели спеціальну нараду, на якій обговорювалися заходи з реагування на скандальний документ та протидії дезінформації.

Експерти проєкту “Інформаційна оборона” проаналізували звіт Amnesty International та виявили дуже цікаві обставини, за якими стирчать вуха російської пропаганди.

Обставина перша: звіт є неправдивим, він не базується на об’єктивних фактах. У ньому не наведено жодного, я повторюю жодного, конкретного факту порушень Україною міжнародного гуманітарного права. Весь допис переповнений твердженнями в стилі: «хтось щось сказав невідомо де, невідомо коли».

Обставина друга: звіт є маніпулятивним. У ньому наведені твердження про порушення Україною норм міжнародного гуманітарного права, наприклад, про розміщення українських військових у школах, що відразу викликає негативну реакцію.

І лише при уважному читанні виявляється, що військові ЗСУ розміщуються у непрацюючих школах, в яких не йде навчальний процес, а це жодним чином не є військовим злочином.

І таких прикладів у документі безліч.

З іншого боку, у звіті немає жодного слова про військові злочини росії, жодного слова про Бучу, Маріуполь, Чернігів, Харків, Миколаїв, Вінницю, розстріл полонених «азовців» в Оленівці, обстріли ЗАЕС.

Обставина третя: звіт є необ’єктивним та несправедливим. Правозахисники не роблять жодної різниці між агресором – росією та її жертвою – Україною. Одне з головних звинувачень, які є у звіті: ЗСУ веде бойові дії в населених  пунктах, наражаючи їх і їхніх мешканців на обстріли.

Тобто, правозахисники заперечують наше право на самооборону. Нам що, не захищати власні домівки, свої родини, а відразу здатися ворогові? Так не буде, ми будемо захищати нашу країну!

І загалом, у  експертів Amnesty International щось не в порядку з логікою – обстрілюють міста рашисти, а винні Збройні Сили Україні.

До речі, в документі є взагалі неправдиві відомості. Наприклад, українську владу і ЗСУ звинувачують у тому, що вони нічого не роблять для евакуації цивільного населення із зони бойових дій. Насправді розроблена і здійснюється потужна програма евакуації, але не всі українські громадяни готові або хочуть нею скористатися.

У сухому залишку – звіт Amnesty International є неправдивим, маніпулятивним, необ’єктивним та несправедливим документом, який російські пропагандисти використали для подальшої дезінформації західних партнерів, для формування негативної суспільної думки щодо України в демократичних країнах.

Під громадським тиском Amnesty International заявила, що перегляне звіт. Це хоч і невелика, але перемога.

З великим напруженням, завдяки консолідованим зусиллям громадянського суспільства та влади, інформаційний контрнаступ рашистів вдалося відбити. Але ми повинні бути готові до наступних вкидань російської дезінформації.

Ігор Жданов – співзасновник Фонду «Відкрита політика».